Артемівськ (до 1924 р. Бахмут) – одне з найдавніших міст Донеччини, її перший адміністративний центр. Місто й понині залишається одним із важливих економічних і культурних центрів Донецької області, відоме і своїми досягненнями у сфері освіти. В Артемівську зараз працює 15 загальноосвітніх шкіл, серед яких однією з провідних є НВК № 11, що знаходиться в старовинному будинку, збудованому ще на початку ХХ століття. Протягом сторіччя тут розміщувались різні установи, переважно навчальні заклади, назви та статус яких теж неодноразово змінювалися відповідно до доби.
Початок історії будівлі по вулиці Артема, 22 (до революції – Олександрівській) пов’язаний із створенням Бахмутського земського реального училища імені Олександра ІІ, провідну роль відкритті й фінансуванні якого зіграло повітове земство. Саме в дореволюційний період було закладено фундамент традицій, які продовжуються в школі і сьогодні.
Реальне училище стало третім за часом заснування середнім навчальним закладом у Бахмуті, і дуже скоро здобуло авторитет і повагу в жителів міста. В 1912 році на придбаній земством ділянці завершено будівництво двоповерхового красивого, просторого, з високими стелями і широкими сходовими маршами будинку на Олександрівській вулиці. Діяльність Бахмутського реального училища імені Олександра ІІ регулювалася Статутом реальних училищ від 1888 року. Училище складалося з восьми класів і підготовчого відділення. Учні вивчали російську, німецьку і французьку мови, географію, історію, математику, фізику, природничу історію, малювання, креслення, чистописання, викладалися також співи й гімнастика. Випускники реального училища допускалися до іспиту у вищі спеціальні навчальні заклади.
У новому приміщенні реальне училище працювало недовго, лише з 1912 по 1919 рік. За цей час було здійснено шість випусків учнів.
Під час першої світової війни, у 1915 році, до Бахмуту була евакуйована Володимиро-Волинська чоловіча гімназія імені Володимира Мономаха, яка стала проводити заняття в будинку училища в другу зміну. Евакуйована гімназія частково задовольняла освітні потреби місцевого населення.
Серед педагогів реального училища варто згадати О.Л. Кобалевського, вчителя історії, видавця й редактора учнівського журналу „Проблески”. Молодий історик, який прибув на роботу з Харкова, виявився справжнім скарбом для його директора М.Р.Степанова, оскільки своєю ерудицією і знаннями, демократичністю і тактом швидко завоював серця учнів. Свій шлях у велику науку й літературу, розпочав з навчання у Бахмутському реальному училищі та участю у «Проблесках» і філолог Олександр Мойсейович Фінкель.
Лютнева революція 1917 року стала початком змін у країні, які відбилися й на долі шкільного будинку по вулиці Олександрівській. Революція призвела до руйнування старої системи освіти й до створення радянської школи з новими соціальними пріоритетами й завданнями. Не оминули ці перетворення й Бахмутське реальне училище. Нова влада ставила метою ліквідацію дореволюційної школи. Саме тому в 1919 році було закрите Бахмутське реальне училище.
Бурхливі десятиріччя між двома світовими війнами вписали нові славні й трагічні сторінки в історію шкільного будинку на центральній вулиці старовинного міста. У перші роки після ліквідації навчального закладу в будинку по вулиці Олександрівській тимчасово перебували радянські і партійні установи. У грудні 1920 року до Бахмута був перенесений центр Донецької губернії, і в будинку колишнього реального училища розмістився Донецький губком КП(б)У. У часи перебування в ньому Донецького губкому партії він був одним із центрів управління величезною Донецькою губернією, яка охоплювала території нинішніх Донецької й Луганської областей. Але навіть у ці складні часи шкільний будинок певною мірою продовжував виконувати освітньо-виховну функцію, оскільки був центром роботи з молоддю й дітьми, місцем перебування губкому комсомолу й створення першої піонерської організації в Донбасі. У 1925 р. будівля колишнього Бахмутського реального училища знову стала шкільним домом. Тут відкрилася семирічна школа ім. 5-ї річниці Жовтневої революції, яка продовжила традиції реального училища щодо впровадження передового педагогічного досвіду й здобула статус зразкової в місті.
Суттєві зміни в розвитку освіти настали після прийняття в липні 1930р. постанови ЦК ВКП(б) ”Про загальне обов’язкове навчання”. Влада прагнула не залишати жодної дитини поза впливом комуністичної ідеології, і школа мусила стати інструментом її впровадження. Початкові школи переводилися на семирічне навчання, а деякі семирічки – на десятирічне навчання. Не залишилася поза цими процесами і школа імені 5-їрічниці Жовтневої революції, яка із 1933 до 1941 року носила назву ”Зразково-дослідна Трудова політехнічна школа № 1 імені Орджонікідзе”. Школа стала десятирічкою. Замість бригадного методу вживалася предметна система. Спочатку викладання велося українською мовою, але потім з’явилися російські класи, й школа стала двомовною. У школі були спеціально обладнані предметні аудиторії-кабінети для старших класів: фізичний, біологічний, географічний, а також майстерні – слюсарна і столярна, в яких вели навчання досвідчені фахівці. На високому рівні велася гурткова робота. Школа мала гарну бібліотеку, частина книг якої залишилася від колишнього реального училища. Діяли гуртки за інтересами. Влаштовувалися платні театральні вечори з метою збору коштів для всеобучу, виставки учнівських робіт.
Семирічка ім. 5-їрічниці Жовтневої революції (1925-1933), а потім десятирічна школа ім. Орджонікідзе (1933-1941) були зразковими школами в місті, осередками невтомного науково-педагогічного пошуку.
Велика Вітчизняна війна 1941–1945 років стала тяжким випробуванням для міста Артемівська, і для учнів і вчителів школи імені Орджонікідзе. На долі шкільного будинку по вулиці Артема передвістя війни позначилося тимчасовим перетворенням на військовий шпиталь. У приміщенні школи ім. Орджонікідзе був розташований шпиталь № 1831, який діяв з 23 червня по 20 жовтня 1941 р., до евакуації. Шкільна будівля в період війни була пошкоджена фугасною бомбою й використовувалась німцями як стайня.
Чимало довоєнних випускників школи ім. Орджонікідзе, тогочасних і майбутніх її вчителів, воювали на фронті. Серед них Л. Беллер, Л. Зехов, А. Рисс, Р. Козубко, Є. Старостюк, А. Горбаченко, І. Кордонський, І. Гіршик, І. Щербак, І. Покашевський, А. Смаглюк та інші. Останній перед війною директор школи ім. Орджонікідзе, Федір Іванович Мамчур, у березні 1942 року був мобілізований до армії, і в 1943 році загинув на фронті.
5 вересня 1943 р. Артемівськ був визволений від окупантів. Відступаючи, нацистські загарбники залишали за собою самі руїни. Шкільний будинок по вулиці Артема з 1943 по 1957 р. своїм зруйнованим виглядом нагадував про воєнне лихоліття. Але вже в 1946 р. був створений новий навчальний заклад – жіноча школа № 11 ім. Калініна, першим директором якої стала М.А.Тягус . До нової школи перейшли деякі вчителі довоєнної десятирічки імені Орджонікідзе.
Після Великої Вітчизняної війни в СРСР було запроваджено роздільне навчання хлопчиків і дівчат, окремо існували чоловічі й жіночі школи. За спогадами М.А.Тягус, школа №11 утворилася від поділу школи №7 імені Горького: дівчат перевели до школи №11, а хлопчиків залишили в школі №7. Але працювали обидві школи під одним дахом у будинку школи №7.
За допомогою шефів із заводу „Перемога праці” в 1957 році почалося відновлення шкільного будинку по вулиці Артема. А вже в 1959 році сюди перейшла школа №11. Разом з усією країною навчальний заклад переживав реформи часів хрущовської „відлиги”. У грудні 1958 року Верховна Рада СРСР прийняла закон „Про зміцнення зв’язку школи з життям і подальший розвиток системи народної освіти”. Він передбачав обов’язкову восьмирічну освіту. Десятирічні школи перетворювалися в одинадцятирічні . Розпочалася політехнізація народної освіти: у школах почали викладати теорію й практику робітничих професій.
У 1962 – 1965 роках Артемівська школа №11 працювала тільки у складі 9-11-х класів і була однією такою в місті. З 1965 р. школа стає середньою загальноосвітньою у складі 1-11-х класів. У 1959 р. директором школи №11 був призначений В.П. Токар, а після нього школою керували В.Г. Науменко, З.Ф. Старков (1961 – 1967), О.В. Касьянов (1968 – 1989).
У 1970-80-х роках в СШ №11 працювало багато майстрів педагогічної праці: завучі школи М.К. Шляхова, Л.С. Беллер, вчителі Н.К. Антонова, М.В. Габелєв, Л.Ф. Грибенко, Н.Р. Нугаєва, Л.В. Парахіна, Н.С. Хрипко. Творчу естафету в старшого покоління перейняли Л.К. Хмельницька, Л.І. Таранченко, А.Л. Каменецький, Л.І. Медяник, І.П. Гриньова, О.А. Чухлєбова та інші.
Новий етап історії Артемівської середньої школи №11 почався з 1991 року, після проголошення незалежності України. У 1991 р. ЗОШ №11 ім. Артема отримала статус школи з профільним навчанням. Вже на початку 1980-х років стара будівля школи була затісною для тодішнього контингенту учнів, і заняття проводилися в дві зміни. Тому в 1995 році директором школи на той час – Володимиром Лукичем Сутковим - була здійснена триповерхова прибудова до старої шкільної споруди, що дозволило організувати навчання в одну зміну.
Навчальний заклад розширився шляхом добудови шкільного будинку й збільшення контингенту учнів, почалось запровадження профільного навчання й поступовий перехід до статусу школи нового типу – багатопрофільного ліцею. Визначальна роль у цьому належала творчим ініціативам педагогічного колективу й адміністрації школи, постійній увазі з боку міської виконавчої влади.З 1995 по 2000 р. директором школи була Ірина Едуардівна Таган, а з 2000 року її очолює Лариса Костянтинівна Хмельницька.
1990-2000-і роки для ЗПШ №11 були часом невпинних творчих пошуків, педагогічних експериментів, що закріпили за школою статус провідної в місті і однієї з найкращих в області, школи нового типу. Головна роль у цьому належала вчителям-новаторам: Шляховій М.К., Нугаєвій Н.Р., Габелєву М.В., Каменецькому А.Л., Каменецькій Л.І., Хмельницькій Л.К., Сутковому В.Л., Таранченко Л.І., Чухлєбовій О.А., Жученко Г.І., Чернецькій Н.О., Рисс А.П., Шепель Н.І., Бак В.Ф., і багатьом другим.
Рішенням виконкому Артемівської міської ради від 9 вересня 2009 р. школа №11 була реорганізована в навчально-виховний комплекс „Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №11 ім. Артема – багатопрофільний ліцей” Артемівської міської ради Донецької області”.
У 2016 році відповідно до Законів України від 09.04.2015 № 317-VIII «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», від 24.05.2012 № 4865-VI «Про присвоєння юридичним особам та об’єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій» НВК був перейменований у Бахмутський навчально-виховний комплекс «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №11 – багатопрофільний ліцей» Бахмутської міської ради Донецької області
Сьогодні в НВК навчається 1380 учнів у 42 класах, працює 98 вчителів, серед яких один Заслужений працівник освіти України, 13 відмінників освіти, 13 вчителів-методистів, 12 старших вчителів, 41 учитель вищої категорії, 25 вчителів першої категорії, 20 вчителів другої категорії.
Будучи найстарішим у місті навчальним закладом, школа дбайливо зберігає спадкоємність поколінь, переймає краще з попереднього досвіду. Водночас НВК продовжує розвиватися врівень із сучасністю, користується заслуженим авторитетом на регіональному й всеукраїнському рівнях. Педагогічний колектив провадить велику роботу щодо впровадження особистісно-орієнтованого підходу до навчання, виявлення й розвитку творчих здібностей учнів. Для нашого міста НВК №11 залишається еталоном якості знань, креативності навчання, виховання високого рівня духовності.
